Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії

СТРУКТУРА СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ ЯК ОСНОВА ЕФЕКТИВНОГО КОМУНІКАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ1

Богдан Юськів, Наталія Карпчук, Оксана Пелех — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Стратегічні комунікації є одним із проявів державної влади та інструментом у політичному й безпековому досягненні національних інтересів. Сучасні конфлікти мають форму гібридних дій у сфері використання інформації на основі мас-медіа та інтернету. Завданням стратегічних комунікацій є вплив на громадську думку, зміна культурних цінностей і коригування політичної системи через «перепрограмування» політичної культури. Зазначені наступальні дії можуть суттєво вплинути на обороноздатність і безпеку держави, впливаючи на свідомість населення. У статті розглянуто питання стратегічних комунікацій України під час російсько-української війни, яка розпочалася 24 лютого 2022 р. Автори розглядають стратегічні комунікації як систему, що складається з інваріантних і варіативних компонентів, котрі можуть бути спроєктовані в повідомленнях медіа. З одного боку, медіа є інструментом стратегічних комунікацій, а з іншого – стратегічні комунікації трансформуються, відображаючись у медіаповідомленнях. Мета дослідження – розкриття структури стратегічних комунікацій як основи комунікаційного менеджменту, яка характерна для періоду збройного конфлікту. Проаналізовано повідомлення телеграм-каналу Insider Ukraine за перші 100 днів російсько-української війни. На основі рефлексивного тематичного аналізу з використанням одностороннього дисперсійного аналізу з’ясовано, що стратегічні комунікації України в період війни складаються зтакихінваріантнихкомпонентів: інтерактивні комунікації України, оперативні комунікації України, позаоперативні комунікації України, оперативні та позаоперативні комунікації щодо РФ. Ці узагальнені компоненти мають свої підкомпоненти, інтенсивність або повна відсутність яких у повідомленнях медіа може бути пов’язана з конкретними подіями періоду війни. Це дослідження робить внесок у розуміння структури стратегічних комунікацій загалом і під час війни зокрема. Проведений аналіз інтернет-комунікацій потрібно розглядати як частину стратегічного управління комунікаціями, уключену в процес стратегічного планування оборони та безпеки країни.

¹Це дослідження проведено в рамках напряму Erasmus+ модуля Жана Моне «Стратегічні комунікації ЄС: протидія деструктивним впливам» (№ 101047033 ERASMUS-JMO- 2021-MODULE).

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ ПЕРЕСУВАННЯ ГРОМАДЯН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Сергій Дерев'янко, Руслан Бичай — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Забезпечення прав і свобод громадянина є фундаментальним завданням демократичної держави. Права та свободи громадянина гарантуються національним законодавством та міжнародними нормативно-правовими актами. Винятком є періоди надзвичайних ситуацій, що ставлять під загро- зу існування держави та суспільства. Із метою їх захисту існує спеціальний правовий режим, який передбачає суттєві обмеження громадянських прав і свобод.

У статті розглянуто політико-правові аспекти обмеження конституційних прав і свобод під час дії правового режиму воєнного стану в Україні. Акцентовано увагу на об’єктивній необхідності та підставах таких дій державних інститутів.

Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають основні засади державної політики щодо військовозобов’язаних громадян і регулюють їх переміщення в середині держави на поза нею; якими передбачено окремі обмеження конституційних прав і свобод, зокрема свободи вільного пересування. Установлено, що навіть під час запровадження правового режиму воєнного стану неможливо ввести абсолютну заборону покидати межі держави для військовозобов’язаних осіб. Визначено, що одним з основних завдань уряду є справедливе ранжування та поділ громадян на категорії заради ефективної оборони держави під час війни. Виокремлено категорії військовозобов’язаних громадян, яким державні інститути влади змінили порядок правового статусу та надали можливість виїхати з країни або відмовили й обмежили виїзд за її межі під час дії правового режиму воєнного стану. Досліджено механізми комунікації громадянського суспільства з державною владою під час російсько- української війни 2014–2022 рр. Підкреслено важливість системи електронних петицій як засобу донесення проблемних питань до профільних інституцій, які реалізують державну політику. Зазначено, що загалом держава проводить ефективну політику у сфері забезпечення основних прав і свобод громадянина під час війни й запропоновано рекомендації щодо її вдосконалення.

ПЕРИПЕТІЇ ФОРМУВАННЯ ІДЕЙ НАЦІОНАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Галина Куц — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті здійснено аналіз перипетій становлення проблематики націоналізму в європейському політичному дискурсі. У політичній теорії прийнято виділяти дві традиції, які, оформившись протягом історії, стали відображати національну специфіку окремих європейських країн – англосаксонську та континентально-європейську. Загалом англосаксонсь- ка політична традиція сконцентрувалася навколо ідей правової держави, інтернаціоналізму, вільної торгівлі, конституціоналізму. А наріжним ка- менем континентально-європейської політичної традиції стали проблеми націоналізму, національної консолідації, співвідношення демократії (що втілена в ідеї народного суверенітету) і лібералізму, а також проблеми відносин між громадянським суспільством та владою.

Відповідно, проблематику націоналізму більшою мірою висвітлено в концепціях теоретиків континентально-європейської традиції.

Нині більшість європейських країн прийнято означувати країнами лі- беральної демократії. Становлення лібералізму, націоналізму й демократії відбувалося приблизно в один і той самий період. Відповідно, розглянуто перипетії відносин, з одного боку, між лібералізмом та демократією, а з іншого – між лібералізмом і націоналізмом. І дискурс націоналізму, і дискурс демократії певним чином сприяли активізації ліберальних ідей. Водночас лібералізм також потужно впливав на становлення націоналізму, забезпечивши його арсеналом ідеологічної критики, спрямованої на імперські режими.

Аргументовано, що національні ідентичності спроможні мобілізувати та підтримувати міцні спільноти. У політичному контексті національна ідентичність – це головний засіб для легітимації громадського порядку й солідарності (Е. Сміт).

Зазначено, згідно з поглядами Е. Томпсон, що націоналізм – це не лише явище сучасної епохи, але й перспективний тренд майбутньої епохи. Адже глобалізація не здатна нівелювати потужні інтенції унікальності певних національних культур. Навпаки, за умов ефективного брендування вони набувають розвитку, викликаючи цікавість інших через свою незвичність.

ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНИХ ЧИННИКІВ НА ФОРМУВАННЯ СУБРЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Віктор Міщук — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті розглянуто тему ролі національних факторів у міжнародній субрегіональній політиці держав Вишеградської четвірки. Досліджено основні геополітичні стратегії країн Центральної Європи – атлантизм та європейський континенталізм. Проаналізовано підходи до втілення цих стратегій – інтернаціоналізм й автономізм. Акцентовано увагу на змінній ролі національних факторів та їх впливу на зовнішню політику субрегіону. Зокрема, виокремлено основні етапи співпраці у Вишеградській четвірці та простежено зміну динаміки впливу національних факторів на субрегіональну співпрацю в державах Центральної Європи. Досліджено значення зміни стратегії міжнародної політики держав ЦЄ на регіональні європейські міжнародні відносини. Сума отриманих у результаті дослідження знань надала підстави зробити висновки про підвищення ролі національних факторів у формуванні зовнішньополітичної стратегії держав ЦЄ.

ЗАГРОЗИ УКРАЇНСЬКИМ ДЕРЖАВНИМ ІНТЕРЕСАМ У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ: ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Наталія Ніколаєнко — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Зазначено, що тема дослідження пов’язана з необхідністю дослідити характер загроз державним інтересам України в Чорноморському регіоні, сформулювати висновки щодо шляхів стабілізації ситуації в регіоні та формування ефективної моделі забезпечення національної безпеки України. Визначено, що, розглядаючи роль України як системоформувальго чинника архітектури регіональної безпеки в Чорному морі, окремо зупинимося на міжнародно-політичних обставинах, що призвели до збройної агресії росії проти України й ведення гібридної війни між державами. Констатовано, що бездіяльність офіційних українських властей надихнула в подальшому антиукраїнські сили на посилення провокацій, метою яких стала остаточна заборона українського контролю над Кримським півостровом. Зазначено, що проаналізовані антиукраїнські акції засвідчили про тривалу цілеспрямова- ну систематичну діяльність політичних кіл рф і проросійськи налаштова- них політиків та ЗМІ в Україні, зокрема в Криму та інших регіонах країни, щодо дестабілізації обстановки, зриву заходів міжнародного військового співробітництва ВМС ЗС України, вони стали не лише провокацією проти українського народу та держави, а й черговим етапом гібридної війни росії проти України. Відповідно, безпековий компонент у Чорноморському регіоні має бути одним із головних пріоритетів зовнішньої й внутрішньої політики української влади. Указано, що необхідною умовою формування безпекових структур у Чорноморському регіоні є чітке визначення концепції побудови спільної регіональної ідентичності причорноморських країн (за винятком рф) та активна участь України в побудові геополітичного виміру чорноморської регіональної ідентичності.

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ

Богдан Федірко — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано питання реформування системи місцевого самоврядування, яке постало перед Українською державою після розпаду Радянського Союзу та здобуття незалежності. Успішне проведення реформи децентралізації зумовлювало досягнення таких критичних факторів, як посилення соціально-економічного зростання, наближення до європейських моделей суспільно-політичного устрою, повернення до історично характерної моделі місцевого самоврядування. Досліджено досягнення зазначених вище факторів, що передбачало перехід від вертикальної системи управління, де рішення приймаються «зверху до низу», до людиноцентричної, де рішення приймаються на місцях. Також важливим наслідком успішної перебудови мало стати зближення України з європейською моделлю системи влади, особливо на базовому рівні, що мало на меті пришвидшити курс на шляху інтеграції до європейських інституцій. Вивчено використання досвіду європейських держав, який відіграв одну з ключових ролей у процесі проведення реформи. Досвід східноєвропейських, посткомуністичних держав виявився доволі корисним для України. Водночас зазначено, що Україна не лише копіювала позитивні моменти реформи у своїх сусідів, а й удало інтегрувала їх у власні політич- ні, економічні, історичні реалії. Український досвід із проведення рефор- ми місцевого самоврядування та децентралізації влади, безперечно, буде корисним для інших держав, які матимуть на меті проведення аналогічних реформ.

ПРОЦЕС ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Ольга Близняк, Андрій Риков — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Констатовано, що сучасний етап розвитку міжнародних відносин характеризується активно прогресуючими інтеграційними процесами як у світі загалом, так і в Європі зокрема. З одного боку, посилюються зв’язки у вже наявних об’єднаннях різного типу, відбувається входження нових членів до цих об’єднань, так і відбувається створення нових (наприклад Альянс України, Великої Британії й Польщі). Доведено, що одним із найактивніших акторів сучасних інтеграційних процесів у Європі, особливо після повномасштабного вторгнення, є Україна, яка вже протягом певного часу проводить процес європейської інтеграції, що залишається найважливішим вектором зовнішньої політики країни.

Указано, що євроінтеграція України є комплексним питанням, адже вона передбачає інтеграцію в різні європейські структури та інституції. Утім, найважливішим аспектом є саме процес вступу до Європейського Союзу, протягом якого відбуваються всі мінімально необхідні інтеграційні заходи. Цей процес в Україні відбувається досить тривалий період. Певний час в Україні тривали дискусії щодо вибору моделі інтеграції. Утім, Революція гідності, анексія Криму росією й російсько-українська повномасштабна війна остаточно усунули полярність у цьому питанні й, нарешті, визначили інтеграційні пріоритети України у векторі європейського шляху розвитку. Доведено, що особливо активізувався євроінтеграційних процес в Україні після повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 р. Простежено інтеграційну політику Києва в умовах повномасштабної війни. Проаналізовано позиції окремих держав-членів ЄС щодо питання про надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Досліджено перелік вимог ЄС щодо України та вивчено здобутки щодо кожного пункту вимог. Проаналізовано проблеми й перспективи євроінтеграційного курсу України.

ВИКЛИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: ДОСВІД ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Ірина Кіянка, Андрій Шараськін — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Питання забезпечення інформаційної безпеки як складової частини національної безпеки сьогодні для України стоять на одному рівні із захистом суверенітету й територіальної цілісності, забезпеченням її економічної безпеки. Роботу над стратегією та концепцією інформаційної безпеки України спрямовано на систематизацію питань, які поєднані в проблему забезпечення інформаційної безпеки країни. Важливим є досвід європейських держав, котрі мають свою інформаційну базу й систему противаг, зокрема досвід Великобританії, її методів і засобів захисту важливих інтересів особистості, суспільства, держави в інформаційній сфері на створення засад для формування державної політики інформацій- ної безпеки, розвитку інформаційного простору країни. Інформаційний простір – середовище, де здійснюється формування, збір, зберігання та розповсюдження інформації. У статті запропоновано позитивні практики, які б могли посприяти в розробці національної безпеки в українському суспільстві, що була би зорієнтована на європейську інтеграцію.

УКРАЇНА–НАТО: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Оксана Кручініна — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Проблема інтеграції України до НАТО набула особливого значення в контексті російсько-української війни. Ситуація вимагає глибокого аналізу проблем та перспектив співпраці між Україною й НАТО, що є актуальним для забезпечення національної безпеки. Мета дослідження – показати перспективи України та визначити ключові проблеми й перешкоди на шляху вступу до НАТО. Для досягнення поставленої мети використовували такі методи, як аналіз наукових публікацій, офіційних документів, заяв представників України та НАТО, а також аналіз статистичних даних.

Дослідження засвідчило, що, незважаючи на активну співпрацю між Україною та НАТО, існує низка викликів, котрі ускладнюють процес інтеграції. Серед них – нестабільна безпекова ситуація, внутрішні політичні проблеми, а також незгода окремих країн-членів НАТО. Водночас існують значні перспективи для зміцнення відносин, зокрема активна участь України в спільних місіях НАТО, посилення захисних здатностей України й готовність до політичних і соціальних реформ. Результати дослідження вказують на значні перспективи для зміцнення відносин між Україною та НАТО. Зокрема, простежено активну участь України в спільних місіях НАТО, збільшення оборонного потенціалу України через співпрацю з НАТО, а також постійне зростання підтримки українського суспільства щодо вступу в Альянс.

Результати дослідження можуть бути корисні для розробки політичних стратегій щодо вступу України до НАТО й формування дієвого діалогу з альянсом у контексті сучасних викликів і загроз.

ПОЗИЦІЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЩОДО ВІЙНИ В ЄМЕНІ

Любов Корнійчук, Дар’я Фоменюк — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано позицію Сполучених Штатів Америки щодо громадянської війни в Ємені, яка триває вже восьмий рік та спричинила в державі жахливу гуманітарну кризу. Регіональні актори, такі як Саудівська Аравія, ОАЕ, Іран та деякі терористичні угрупування, мають власні інтереси в Ємені, що досить ускладнює ситуацію стосовно врегулювання кризи. У дослідженні схарактеризовано мотиви підтримки Сполученими Штатами Америки дій коаліції на чолі із Саудівською Аравією, яка не змогла зупинити протистояння ворогуючих сторін, а лише загострила й стимулювала його пе- ретворення в кровопролитний конфлікт між внутрішніми, регіональними й глобальними гравцями. З’ясовано, що одним із важливих мотивів утручання США до конфлікту в Ємені була боротьба з тероризмом, адже, наприклад, діяльність осередків Аль-Каїди на Аравійському півострові розглядалася як загроза національній безпеці, адже ймовірним лишалося поширення діяльності терористів за межі регіону. Проаналізовано зміни в підході США до політики щодо Ємену після приходу до влади Джо Байдена, акцентовано на тому, що Вашингтон на сьогодні надає значну гуманітарну допомогу єменському уряду. Також окреслено зусилля американського уряду, що спрямовані на боротьбу зі спробами Ірану допомагати повстанцям-хуситам у війні, зокрема операції з вилученням США зброї, яка направлялася хуситам. Указано на дипломатичні зусилля Вашингтону та проілюстровано його роль в укладанні перемир’я між воюючими сторонами весною 2022 р. У дослідженні констатовано, що військова участь США та поставки американської зброї коаліції на чолі із Саудівською Аравією стали однією з причин того, що конфлікт набув затяжного характеру. Зазначено, що Сполученим Штатам варто припинити будь-які військові втручання, у тому числі й продаж зброї, зосередивши натомість свою увагу на гуманітарній допомозі Ємену. Державі потрібно відновити довіру своїх близькосхідних партнерів і працювати над стратегіями управління після завершення війни.

КЛІМАТИЧНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК НОВИЙ НАПРЯМ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ

Олександр Рудик — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Метою статті є розкриття сутності кліматичної дипломатії та завдань, які вона покликана виконувати для досягнення своїх цілей. Стаття засновується на дослідженнях українських та європейських науковців, матеріалах неурядових організацій та звітах міжнародних організацій, що присвячені цій проблематиці.

Розглянуто перелік тактичних завдань кліматичної дипломатії, які вона розв’язання у процесі формування міжнародного кліматичного режиму. 1) Збалансування інтересів держав-учасниць слугує меті подолати розбіжності, які виникають внаслідок відмінностей у розвитку та потенціалах різних держав світу. 2) Формування однакових поглядів держав-учасниць на засоби глобальної кліматичної політики є необхідним для координації зовнішньополітичних дій та залучення до співпраці ширшого характеру над подоланням наслідків зміни клімату; основою такого механізму є інструменти «м’якої сили»: публічна, культурна та іміджева дипломатія. 3) Забезпечення співучасті та співпраці між державними органами та громадянським суспільством, місцевою владою, бізнесом сприятиме постійності зовнішньої та внутрішньої політики держав у сфері клімату. 4) Сприяння у забезпеченні прав людини у процесі зміни та боротьби зі змінами клімату. 5) Сприяння подоланню наслідків зміни клімату для держав, що розвиваються, яке є необхідним для консолідації зусиль розвинених країн та країн, що розвиваються з метою недопущення глобальної кризи та ризику нестабільності системи міжнародних відносин. На основі результатів статті запропоновано розглядати кліматичну дипломатію як сферу міжнародних відносин, у якій відбувається врівноваження інтересів держав у соціальній, економічній, фінансовій, енергетичній, безпековій сферах з метою поглиблення міжнародної співпраці над розв’язанням проблеми глобального потепління та зміни клімату, а також яка забезпечує врегулювання міжнародного кліматичного режиму щодо національних дій зі зменшення емісії вуглецю.

ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН США З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ ПАРТНЕРАМИ ЗА ПРЕЗИДЕНСТВА ДЖ. БАЙДЕНА ПІД ВПЛИВОМ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Тетяна Сидорук, Вікторія Віценко — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті досліджено вплив повномасштабної війни Росії проти України на трансатлантичні відносини (під цим поняттям маються на увазі відносини між США та їхніми європейськими союзниками в межах Північноатлантичного альянсу, а також відносини США з Європейським Союзом). У роботі висвітлено стан відносин між США і європейськими державами після обрання Дж. Байдена президентом; виокремлено основні моменти, які на цьому етапі вносили напругу в ці взаємини. Відзначено наявність змін у сприйнятті Сполученими Штатами Америки стратегічної важливості європейського регіону та пожвавлення відносин після 24 люто- го 2022 р. Акцентовано, що поведінка рф спровокувала не ослаблення НАТО, як сподівався кремль, а навпаки – нарощення обороноздатності Альянсу, збільшення його військової присутності на східному кордоні та рух у напрямі прийняття нових членів – Швеції й Фінляндії.

У статті розглянуто вплив війни на ставлення США і європейських країн до ідеї стратегічної автономії ЄС. Визначено, які з європейських країн продовжують наполягати на важливості цієї концепції, а які, відкидаючи цю ідею, прагнуть ще більшої й тіснішої співпраці у сфері безпеки зі США та не можуть уявити захищеність Європи без залучення до цього США. Пояснюється, чому на цей час і в найближчому майбутньому Європейський Союз не зможе покладатись у сфері оборони лише на власні сили. Водночас автори відзначають, які заходи могли б посилити Європу в оборонному вимірі вже в найближчій перспективі та надали б європейцям більшої впевненості, що теперішня чи наступна влада в США не ставитиме під сумнів внесок Європи в НАТО. Проаналізовано також певні суперечності в економічних відносинах, які простежено як на рівні риторики, так і в практичних діях США й країн-членів Європейського Союзу.

ПАРТНЕРСТВО УКРАЇНИ ТА ЯПОНІЇ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Євгенія Тихомирова — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Досліджено основні напрями взаємодії України та Японії під час повномасштабної російсько-української війни та їх оцінку Японією, її допомогу Україні в протистоянні військовому вторгненню росії. Особливу увагу приділено аналізу таких питань, як погляд Японії на російсько- українську війну; основні тренди санкційної політики Японії щодо рф; особливості допомоги Японії в контексті її традицій та менталітету; плани повоєнного співробітництва Японії й України. Зазначено, що агресію росії оцінено Японією як обурливу спробу в односторонньому порядку змінити статус-кво шляхом сили, що потрясає всі основи міжнародного порядку не лише в Європі, але й також в Азії як серйозне порушення міжнародного права, яке є абсолютно не прийнятним. Виявлено, що на першому етапі війни, коли рф окупувала Крим і Донбас, санкції Японії здебільшого мали символічний характер та не сприяли погіршенню її відносин із росією. Проте з моменту початку повномасштабної війни вони стали чимось більшим, ніж просто невдоволення діями рф. Характеризуючи особливості японської допомоги в контексті її традицій та менталітету, відзначено, що допомога Японії була не дуже потужною через різні обмеження з її боку. Проте японський уряд поступово почав розглядати можливості постачання допомоги Україні як жертві агресії, через яку порушуються принципи міжнародного права. Зазначено, що ця країна може стати складовою частиною відновлення інфраструктури, економіки й соціальної сфери, тобто повоєнного співробітництва з Україною, де Японія, найімовірніше, відіграватиме ключову роль.

СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ВІД «БАРСЕЛОНСЬКОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ» ДО СОЮЗУ ДЛЯ СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я

Іван Шишкін — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті досліджено особливості політики Європейського Союзу в регіо- ні Середземномор’я. Зокрема, проаналізовано причини та передумови, що стали поштовхом до започаткування «Барселонського процесу», охарактеризовано «Барселонську декларацію» й головні аспекти політи- ки ЄС щодо країн Середземноморського регіону після запровадження «Барселонського процесу». Важливим також став аналіз торговельних відносин у регіоні та переваг, які отримали учасники процесу як у Євросоюзі, так і серед інших країн-учасниць (Азійські й Африканські держави регіону). Крім того, показано еволюцію політики Європейського Союзу в межах «Барселонського процесу» залежно від політичних реалій, що існували в регіоні Середземномор’я. Окреслено основні аспекти середземноморської політики в рамках зміненого формату: Союзу для Середземномор’я, ініційованого Францією й підтриманого Європейським Союзом. Описано сам процес створення Союзу для Середземномор’я, його структуру, а також зміни, які існували у зв’язку з переформатуванням політики ЄС уже в рамках цієї організації, проте все ж у межах «Барселонського процесу» загалом. У дослідженні також проаналізовано зміни в середземноморській політиці ЄС після подій «Арабської весни», особливо з огляду на необхідність забезпечення безпеки в регіоні та проблему неконтрольованої стихійної міграції. Загалом у статті комплекс- но висвітлено основні аспекти й еволюцію Середземноморської політики Європейського Союзу від підписання «Барселонської декларації» та до сьогодні.

БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР СПІВПРАЦІ В РАМКАХ ІНІЦІАТИВИ ЄС «СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»

Сергій Абрат — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано ключові форми співпраці у сфері безпеки в рамках ініціативи ЄС «Східне партнерство». Зазначено, що пріоритеними напрямами співпраці в рамках Східного партнерства є врегулювання українсько- російської війни, вирішення заморожених конфліктів у регіоні, забезпечення кібербезпеки та інформаційної безпеки країн регіону, забезпечення безпеки в регіону шляхом залучення міжнародних організацій ООН, ОБСЄ, РЄ, НАТО. Виокремлено внутрішні й зовнішні загрози безпеці країнам Східного партнерства, ключовими серед яких є повномасштабна війна рф проти України, тероризм, кіберзлочинність, корупція, згортання демократії, геополітичні інтереси США, ЄС та рф у регіоні, ядерний шантаж рф, слабкість безпекової компоненти у співпраці ЄС і країн Східного партнерства. Досліджені інструменти ЄС у забезпеченні миру та безпеки в регіоні Східного партнерства. Акцентовано увагу на новому форматі співпраці «Eastern Part- nership Security Compact» у рамках цієї ініціативи. Проаналізовано дані індексу Східного партнерства в контексті таких показників, як «Міжнародна співпраця усфері безпеки», «Безпека кордонів», «Фінансування ЄС безпекових проєктів», що показують ступені інтеграції країн Східного партнерства у сфері безпеки до стандартів ЄС. Виокремлено потенційні сценарії розвитку безпекової співпраці в рамках Ініціативи ЄС «Східне партнерство». Подано рекомендації щодо посилення безпекової співпраці в рамках Східного партнерства.

ЄВРОСКЕПТИЦИЗМ – ВИКЛИК РОЛІ ЄС ЯК ГЛОБАЛЬНОГО БЕЗПЕКОВОГО АКТОРА

Наталія Карпчук — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Європейський Союз як регіональна організація відіграє також роль глобального актора через своє активне залучення в сприяння миру, безпеці; запобігання конфліктам і їх вирішення в різних куточках світу; розвиток стійких демократій; сприяння захисту прав людини; підтримка миру, заснованого на правилах глобального порядку. Така глобальна діяльність формує позитивне сприйняття процесу європейської інтеграції та ЄС загалом. Проте, з іншого боку, Союз стикається зі складними процесами, уключаючи Brexit, терористичні загрози, економічні й фінансові проблеми та зміну потоків імміграції, пандемію COVID-19, російсько-українську війну, санкції проти Росії, зовнішню політику Китаю тощо. Усі вони разом й окремо становлять живильне середовище для розвитку ідей євроскептицизму, що ставить під сумнів і навіть заперечує ефективність євроінтеграційного проце- су. Відтак може підривати довіру до ЄС, зокрема й до його міжнародної діяльності. Партії і лівого, і правого крила експлуатують такі ідеї євроскептиків, як загрози, спровоковані міграцією, неспроможність національних урядів розв’язувати внутрішні проблеми, елітарний характер ЄС, домінування інтересів великих держав у процесі прийняття рішень пан’європейського рівня. Проте останні досліджен- ня Євробарометра засвідчують, що зовнішні виклики, навпаки, більше згуртували пересічних європейців у ставленні до ЄС та його ролі як актора міжнародної безпеки. Зокрема, громадяни простежують такі три основні переваги ЄС: внесок у підтримку миру й зміцнення безпеки, покращення співпраці між державами-членами та економічне зростання на національному рівні. Попри повномасштабну війну, яку росія розв’язала проти України, й усю допомогу, котру ЄС уже надав Україні, узимку 2022–2023 рр. 91 % респондентів погоджуються з наданням гуманітарної допомоги, а 88 % виступають за прийом у ЄС людей, які втікають від війни.

МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЛІБЕРАЛЬНОГО СВІТОВОГО ПОРЯДКУ

Анатолій Парфіненко — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

Досліджуються особливості становлення та розвиту міжнародного режиму подорожей і туризму як структурного компонента формування ліберального світового порядку. Відзначається, що світовий туристичний проєкт активно просувався Заходом як утілення парадигми «ліберального інтернаціоналізму» – порядку, який утворився під час холодної війни на основі американської ліберальної гегемонії. Він передбачав поширення демократії, захист прав людини, міжнародну взаємодію через багатосторонні інститути, вільну торгівлю й свободу пересування.

Стверджується, шо міжнародний режим подорожей та туризму представлений багатосторонніми інститутами й угодами, нормами та цінностями, які становлять фундаментальні основи ліберального світового порядку. Зокрема, він безпосередньо пов’язаний і походить від правових норм, що стверджують свободу пересування, право на дозвілля та відпочинок. На інституціональному рівні формування міжнародного режиму подорожей і туризму пов’язане з діяльністю Всесвітньої туристичної організації та інших установ ООН. Центральними концептами дискурсу світової туристичної політики стали лібералізація режимів мобільності, поглиблення зовнішньоекономічних відносин між країнами у сфері туризму, подолання глобальної нерівності та відсталості, реаліза- ція через туризм ідей розвитку й соціального прогресу, установлення взаєморозуміння та миру між націями, побудова демократичного та справедливого суспільства, заснованого на космополітичних ідеях усесвітньої гостинності. Зроблено висновок, що міжнародний туризм і подорожі відіграли важливу роль у подоланні блокового протистояння в роки холодної війни й у поваленні комуністичних режимів у Європі. У постбіополярну епоху мобільність постала як усепроникливий дискурс ліберальної демократії та ринкової економіки. Подорожі стали важливою основою інтеграційних процесів у Європі й демократичних перетворень у постсоціалістичних країнах.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ: УКРАЇНА – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Ігор Поліщук — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті розглянуто історію відносин та актуальні проблеми взаємодії між Україною і ЄС у контексті прагнень повноцінного членства України в ЄС як однієї з базових цілей національного розвитку на сучасному етапі. Відноси- ни між Україною та ЄС набувають стратегічного значення для збереження й розвитку демократичної євроатлантичної цивілізації за умов агресії з боку авторитарної росії. Україна та Європейський Союз вступили в нову фазу своїх відносин, для якої притаманні зростання взаємозалежності між українськими і європейськими партнерами. Шлях України в Європейський Союз відзначається унікальністю та нестандартністю. Україна, щоб стати повноправним членом Європейського Союзу, має для початку побудувати в себе відповідну європейським стандартам соціально-політичну модель, перейти до парламентської республіки з децентралізованим унітаризмом. Зроблено висновок про те, що, відіграючи роль східного форпосту західної цивілізації, зі зброєю в руках захищаючи її світоглядні цінності та свою держану незалежність від рф, Україна на практиці довела своє природне право на повернення в європейську родину.

КЛЮЧОВІ ВИКЛИКИ ТА ЗАГРОЗИ РОЗВИТКУ ІНІЦІАТИВИ ЄС «СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»

Олег Цебенко, Марія-Тереза Шумська — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано ключові виклики та загрози Східному партнерству. Виокремлено внутрішні й зовнішні загрози, що гальмують розвиток ініціативи ЄС «Східне партнерство». До внутрішніх належать корупція, гальмування демократичних процесів, олігархія, гальмування європейських реформ, слабкий рівень економічного розвитку, відсутність бажання інтегруватись у ЄС, серед зовнішніх – російсько-українська війна, заморожені конфлікти в країнах Східного партнерства, кібератаки, тероризм, транснаціональна злочинність, вихід Білорусі зі Східного партнерства та її участь у збройній агресії проти України, гібридні та інформаційні атаки рф, ядерний шантаж рф, енергетична залежність країн регіону від росії. Виокремлені загрози миру та безпеці в державах Східного партнерства згідно з «Нормандським індексом» за 2022 рік. Проаналізовано ключові виклики для шести країн Східного партнерства: України, Молдови, Грузії, Азербайджану, Вірменії та Білорусі. У статті подано SWOT-аналіз функціонування ініціативи ЄС «Східне партнерство». Подано рекомендації щодо протидії загрозам та викликам Східного партнерства.

СПЕЦИФІКА МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ У КОНТЕКСТІ ЇХ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Наталія Чухрай — Thu, 25 May 2023 00:00:00 +0000

У статті з’ясовано еволюцію та сучасний зміст поняття «міжнародний конфлікт». Визначено його види, особливості, які впливають на потенційні способи врегулювання. Зауважено щодо того факту, що мирні методи врегулювання міжнародних конфліктів, започатковані ще звичаєвим правом, знаходять широке втілення в сучасному міжнародному праві. У сучасному міжнародному праві передбачено такі механізми залагоджування конфліктів, як міжнародні переговори, надання добрих послуг, посередництво.

Однак, усвідомлюючи всі деструктивні наслідки збройного розв’язання конфліктів, багато держав сучасного світу вдаються саме до такого способу вирішення різноманітних претензій. Збройні міжнародні конфлікти, своєю чергою, теж підлягають правовому регулюванню. Миротворчі процеси під час збройних конфліктів є дуже складними, багатовимірними та часто малоефективними. До миротворчих заходів відносять роззброєння, демобілізацію й реінтеграцію учасників конфлікту; переговори про припинення вогню; підписання мирних угод; багатосторонні миротворчі та стабілізаційні операції. Міжнародне право виділяє також такі форми припинення воєнних дій, як перемир’я й капітуляція, які також передбачають підписання мирних договорів.

Звернуто увагу на те, що більшість правових норм, що регулюють збройні конфлікти, містяться в міжнародних договорах: Женевських конвенціях, Гаазьких конвенціях, низці договорів, підписаних під егідою ООН тощо. Ними визначено категорії учасників і неучасників збройних конфліктів, військові та цивільні об’єкти, заборонені методи й засоби ведення війни, дозволені та заборонені види озброєння, визначаються воєнні злочини тощо. Однак держави, що обирають шлях війни, часто нехтують нормами міжнародного права, тому найчастіше ці норми застосовуються post factum, лише для притягнення до відповідальності держави-агресора чи окремих воєнних злочинців. Тому зроблено висновок, що на сьогодні залишаються без відповіді питання забезпечення світової безпеки, недопущення або припинення війни. Такий висновок підтверджують події в Україні.