Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії

ОБРАЗ КНР У ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ ІЗ 2012 ДО 2019 Р.

Оксана Кукалець — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Характерними рисами образу КНР серед країн Заходу є наявність супе- речностей у сприйнятті азійської країни, що проявляються в позитивній оцінці китайської історії та культури й негативних асоціаціях, пов’язаних із її керівництвом. Більшість країн Західної Європи сприймають азійську країну- партнера радше негативно, у той час як у країнах ЦСЄ переважає нейтральне сприйняття. Наприклад, у 2013 р. більшість європейських країн сприймали КНР і не в ролі партнера, і не в ролі ворога. У зв’язку з цим у комунікації Європейської комісії «Елементи нової стратегії ЄС щодо Китаю» за 2016 р. особливу увагу приділяють питанню єдності ЄС у контексті співпра- ці з КНР. Документ згадує про необхідність формування сильної, чіткої та єдиної позиції європейських країн у їхній співпраці з Китаєм, зважаючи на співпрацю у форматі «16+1» або ж окреме двостороннє співробітництво. Незважаючи на критику КНР, Європейська комісія визнає, що ця азійська країна є важливим партнером для ЄС. В «Елементах нової стратегії ЄС щодо Китаю» згадується, що процвітання Європи залежить від стабільного розвитку КНР, що формує зацікавленість першої від економічного успіху та реформ у Китаї. Поряд із цим, тенденція, яка прослідковується в зміні образу КНР серед європейських громадян за період 2016–2018 рр., – це зростання кількості європейців, котрі сприймають КНР краще за США. До того ж, згідно з опитуванням, проведеним Pew Research Center у 2018 р., серед європейських країн переважала відсутність довіри до Сі Цзіньпіна як політика, який робить правильний внесок у міжнародні відносини. Ситуація почала змінюватись у 2019 р., коли азійську країну дедалі частіше ідентифікували як економічного конкурента та ворога. Незважаючи на це, усе більш усталеним стає образ КНР як провідної економічної сили, що частково пов’язано з популяризацією ініціативи «Один пояс, один шлях».

ПІДТРИМКА ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НІМЕЧЧИНИ ІНСТРУМЕНТАМИ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ*

Наталія Піпченко, Ярослав Лепеха — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Німеччина обрала для себе збалансовану модель розвитку довірливих відносин із ключовими партнерами та спонукання до співпраці інших міжнародних акторів. З огляду на це, керівництво країни зосередилося на просуванні цінностей культурної політики Німеччини, що поєдналося з активною фінансово-економічною діяльністю та боротьбою з негативними наративами про країну. Ключовими завданнями стратегічних комунікацій Німеччини стали формування позитивного образу держави, трансформація міжнародно-політичного статусу та збереження передової ролі в ЄС. Установлено, що стратегічні комунікації Німеччини мають внутрішню й зовнішню спрямованість, а їх ефективність пов’язана зі свободою та вмотивованою діяльністю німецьких недержавних інституцій. Унаслідок повномасштабної війни Росії проти України зовнішньополітична діяльність Німеччини була зосереджена на підтримці територіальної цілісності та суверенітету України, сприянні розвитку демократії та економіки країни, а також боротьбі з російськими дезінформаційними кампаніями, спрямованими на дискредитацію політичних, економічних, безпекових і соціально- гуманітарних здобутків Німеччини. При цьому в процесі просування загальноєвропейських інтересів та захисту від гібридних загроз провідна роль ФРН дедалі більше досягається за допомогою використання жорстких методів управління й фінансово-економічної міці. Хоча зовнішньополітичне відомство Німеччини та активізувало наявні комунікаційні інструменти, щоб покращити якість власної комунікації й протидіяти поширенню неправди- вої інформації про зовнішньо- та внутрішньополітичні ініціативи держави. Упродовж наступних років спостерігатиметься зміна зовнішньополітич- них пріоритетів як Німеччини, так і інших міжнародних акторів, а також посилення спільних міжнародних дій щодо протидії поширенню неправди- вої інформації та об’єднання міжнародних зусиль щодо вдосконалення правового й технічного регулювання засобів спілкування із зовнішньою та внутрішньою аудиторіями.

*Дослідження присвячене 30-річчю заснування в Україні освітньо-наукового напряму «Міжнародна інформація/комунікації»

СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ЄС ПРО ТЕНДЕНЦІЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ РФ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Євгенія Тихомирова — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Досліджено основні наративи рф під час повномасштабної російсько- української війни та їхні оцінки структурами стратегічних комунікацій ЄС, що допомагає Україні протистояти як військовому вторгненню, так і інформаційним наступам росії. До них відносимо Оперативну робочу групу зі стратегічних комунікацій (East StratCom Task Force), зокрема вебсайт EUvsDisinfo, та Європейську обсерваторію цифрових медіа (The European Digital Media Observatory). Особливу увагу приділено дезінформаційним меседжам рф щодо трактування причин повномасштабного протистояння в перший рік російсько-української війни: Україна не бажає виконувати Мінські й Нормандські угоди, її позиція є єдиною перешкодою для мирного процесу на Донбасі; Україна - це є суверенна держава; українські землі є історично російськими; українська влада є маріонеткою англосаксів; вона стала розсадником нацизму, який становить загрозу всьому російському тощо.

ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ЩОДО ГЛОБАЛЬНИХ ЗМІН КЛІМАТУ

Олена Шевченко — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Комунікації про глобальні зміни клімату (ГЗК), наслідки та можливі адаптаційні реакції є відносно новим напрямом сучасної комунікативістики. Це значною мірою зумовлено тим, що наслідки та відповіді на кліматичну політику лише останнім часом стали предметом осмислення в суспільній свідомості, а отже, і в науковому дискурсі. Комунікаційна складова частина кліматичної політики сприяє формуванню обізнаності серед світової спільноти щодо причин та способів урегулювання кліматичних викликів, форм клі- матично-дружньої поведінки, полегшує впровадження кліматичних програм, професійного навчання, допомагає зменшувати порушення та загострення соціально-економічної нерівності під час переходу до низьковуглецевої економіки. Способи реагування окремих людей, суспільств і політичних структур на зміну клімату в багатьох випад- ках залежать від обізнаності та сприйняття широкою громадськістю й осіб, котрі приймають рішення, їх причин, коротко- та довгострокових наслідків. Тому особливого значення набуває проблема інформування цільових аудиторій для формування кліматичної громадської думки, вивчення як внутрішніх, так і зовнішніх факторів впливу на неї, з’ясування причин розбіжності ставлення та переконання щодо глобальних змін клімату на глобальному й національному рівнях, вивчення взаємозв’язку установок людини, різних соціокультурних та політичних чинників. У статті визначено прояви й наслідки ГЗК, охарактеризовано динаміку усвідомлення проблеми ГЗК із боку міжнародної громадськості з кінця 80-х років ХХ ст., запропоновано періодизацію еволюції ставлення до ГЗК, виокремлено загальний світовий тренд щодо кліматичних комунікацій. Глобальна зміна клімату розглядається як виклик для міжнародних комунікацій, оскільки це нова проблема, для якої сьогодні ще не вироблено універсального рішення.

ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРІОДИЗАЦІЇ Й КЛАСИФІКАЦІЇ ПОЛЬСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ПРЕСИ В ГАЛИЧИНІ (1840–1939)

Марія Павлюх, Інна Пахолок — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

У статті порушено важливу проблему – періодизацію та класифікацію польської жіночої періодики в Галичині, яка виходила водночас з українською жіночою періодикою. Загальні тенденції розвитку польської жіночої преси простежуються в еволюції жіночих часописів – від розважальних до політичних, ідейних та програмних. З’ясовано, що нема єдиної періодизації польської жіночої періодики. Важливою проблемою є класифікація жіночих видань за різними ознаками, видами та типами. Подано й проаналізовано кілька популярних періодизацій польської жіночої періодики до 1945 р., проте жодна з них не характеризує всі загальні тенденції розвитку періодики в Галичині (1840–1939). З’ясовано, що термінологія в багатьох науковців не має єдиного наукового погляду, що ускладнює вивчення цього поширеного й різноманітного виду періодики.

Вихід польської жіночої періодики в Галичині, зокрема у Львові, поряд з українською жіночою періодикою вказує на велику подібність змістового наповнення видань. Польський та український жіночі рухи виникли та розвинулись у Галичині, що вказує на велику подібність у розвитку польської й української жіночої періодики протягом століття виходу (1839– 1940). Політичний характер багатьох видань, патріотичні й націоналістич- ні мотиви багатьох журналістських матеріалів у польській та українській жіночій періодиці вказує на те, що періодики розвивалися за подібними європейськими тенденціями феміністичних рухів. Розвиток польської жіночої періодики в Галичині поряд з українською вказує на те, що це окре- мий вид періодики, який дослідники нерідко зачисляють до національно- визвольних часописів, оскільки на шпальтах цих видань надруковані політичні та патріотичні матеріали. Досі актуальною залишається пробле- ма використання дефініцій у дослідженнях про польську періодику, що виходила в Галичині протягом століття.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ПРОВІДНА ТЕНДЕНЦІЯ РОЗВИТКУ СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Ігор Поліщук — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

У статті розглянуто базові дослідницькі підходи, фактори та характеристики глобалізації як провідної тенденції світового розвитку. Сформовано власну сучасну дефініцію глобалізації – це розповсюдження за кордони національних держав політичних, економічних і культурних процесів поза контролем суверенних урядів й утворення на цьому фундаменті принципово нової цілісності світового простору. Воєнне протистояння між коаліцією демократичних країн на підтримку України (група «Рамштайн») та союзом світових автократій, які сприяють фашистській росії, розглянуто як сутичку глобалістів й антиглобалістів. Зроблено висновок, що в першій декаді ХХІ ст. відбулася трансформація базової моделі глобалізації: конструкт «світового села», що має «центр» і «периферію», як уявляли собі світ у 70–80 роки ХХ ст., змінився уявленням про «мережеву павутину» на початку ХХІ ст. Серед базових факторів сучасного глобалізаційного процесу виокремлено такі, як революція в засобах масової інформації та комунікації, інтернаціоналіза- ція економічного життя у світі, проблеми світової екологічної безпеки, проблеми міжнародної злочинності й тероризму, загроза ядерної війни, тенденція до формування багатополярного світового порядку тощо.

РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ УГОРЩИНИ ТА УКРАЇНИ

Олександр Соколовський — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

У статті розглянуто роль національних меншин,які компактно проживають у прикордонних регіонах,у розвитку транскордонної співпраці України та Угорщини, визначено основні сфери, напрямки, проблеми та перспективи співпраці. Транскордонна співпраця між Україною та Угорщиною у сфері захисту прав національних меншин є важливим елементом взаємовідносин між двома країнами і особливо така співпраця активізувалась після отримання Угорщиною статусу члена Європейського Союзу, що відкрило нові можливості для спільних проектів та ініціатив у галузі захисту прав національних меншин.Особлива увага автором приділяється дослідженнюнаціональних меншин як суб’єктів транскордонних відносин,впливу історичних, культурних та політичних чинників щодо діяльності національних меншин. Також автор розглядає зовнішню політику Угорщини щодо підтримки угорців закордоном, вплив національних меншин на характер міждержавних відносин в регіоні, функціонування організацій національних меншин на регіональному та міжнародному рівнях.Наголошується, що за останні роки Україна значно вдосконалила нормативну базу у розвитку транскордонного співробітництва з країнами Центральної Європи, однак на рівні політичних відносин із Угорщиною спостерігається багаторічна криза, Угорщина використовує питання захисту прав національних меншин як інструмент тиску на Україну на міжнародному рівні. Питання угорської національної меншини є проблемним питаням у двосторонніх стосунках України та Угорщини, оскільки остання намагається найрізноманітнішими способами, в тому числі і шанташем, досягнути максимальної автономії для своєї меншини. Національні меншини є важливою складовою суспільства, яка має право на збереження своєї культури, мови та традицій. Однак, з іншого боку, національні меншини також повинні взаємодіяти з більшістю та дотримуватися законів і правил держави. Питання прав національних меншин є складним та потребує компромісів, а тому співпраця між Угорщиною та Україною може допомогти вирішити ці питання шляхом діалогу та взаєморозуміння. Разом з тим, належне виконання та розвиток існуючих механізмів співпраці потребує більш ефективного залучення громадськості та залучення більш широкої участі місцевих органів влади. З'ясовано, що залучення до транскордонної співпраці угорської національної меншини, є важливим елементом у двосторонніх стосунках України та Угорщини. Попри це, Угорщина нівелює інтереси України та розглядає лише інтереси угорської національної меншини, яка компактно проживає на території Закарпаття. Відкритість сторін, а також поглиблення залученості до співпраці представників угорської національної меншини надало б чудові можливості для ефективної транскордонної співпраці та розвитку Закарпатського регіону в цілому.

ДЕЛЕГІТИМАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

Владислав Стрелков, Ярослав Ярош, Микола Примуш — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Автори застосували процесуальний підхід для дослідження політичного процесу в темпоральному вимірі, що дозволило прослідковувати зміну станів української політичної системи, динаміку її розвитку. Дослідники розглянули процес делегітимації державної влади крізь призму проблем забезпечення національної безпеки. У статті визначено, що процес делегітимації державної влади несе у собі загрози національній безпеці. Технології делегітимації державної влади охарактеризовано як різновид гібридного інструментарію для створення загроз національній безпеці. З’ясовано, що технології делегітимації державної влади можна розглядати як політичні практики, які негативно впливають на легітимність її представників, послаблюючи їх соціальну підтримку. Встановлено, що чинниками делегітимації державної влади можуть слугувати: неефективність публічної політики, корумпованість представників публічної влади, втрата державою монополії на насильство, аксіологічні протиріччя в суспільстві, міжнародна ізоляція.

Також звернено увагу на те, що ініціатори процесу делегітимації державної влади мають на меті утворення та/або загострення в державі кризової ситуації. Кризу легітимності можна розглядати як різновид політичної кризи, в наслідок якої суб’єкт втрачає здатність здійснювати вплив на об’єкт у відносинах панування та підкорення. Характерними ознаками кризи легітимності державної влади є оскарження її правомірності, фрагментарність політичної влади та наявність численних «центрів сили». Підкреслено, політична система, яка перебуває у стані кризи легітимності державної влади, стає сприятливим середовищем для виникнення численних загроз для національної безпеки. Виявлено деструктивний характер впливу делегітимації державної влади на фундаментальні національні інтереси та життєво важливі національні цінності українського народу.

Результатом наукового дослідження є висновки, які висвітлюють існування взаємозв’язку між делегітимацією державної влади та виникненням у політичному процесі явищ, що призводять до дестабілізації політичної системи та становлять загрозу для національної безпеки України.

«СТАДІОННА ДИПЛОМАТІЯ» КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В КОНТЕКСТІ ЇЇ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ

Антоніна Шуляк, Сергій Кулик — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Мета статті – підтвердити гіпотезу, що «стадіонна дипломатія» КНР, а саме будівництво Національного футбольного стадіону та басейну в Мінську, є продовженням глобальної політичної, економічної й гуманітарної експансії Китаю у світі. Це зумовило виконання таких завдань: простежити історію побудови стадіонів у Білорусі; з’ясувати особливості будівництва цих спортивних об’єктів крізь призму внутрішньополітичних процесів у Білорусі та двосторонніх відносин держав на сучасному етапі; охарактеризувати геополітичні інтереси Китаю в Республіці Білорусь та регіоні Східної Європи.

Проаналізовано національні інтереси Китаю в Білорусі у сфері полі- тики, економіки, природо-ресурсного потенціалу, військово-технічно- го співробітництва, демографії, ідеології, культури, інформації, спорту та державного іміджу. Доведено, що свої геополітичні інтереси КНР успішно просуває шляхом «стадіонної дипломатії». Акцентовано увагу на змінах геополітичних орієнтирів Китаю в ході російсько-української війни 2022 р. Використано системний підхід і низку методів (історичний, узагальнення, компаративний, статистичний, івент- та контент-аналіз, поведінковий, прогнозування). Усе це дало можливість дійти висновку про те, що на тлі внутрішньополітичної кризи (силове придушення мирних демонстрацій громадян після президентських виборів у серпні 2020 р.) Пекін знизив активність білорусько-китайських контактів. Зовнішньополітична криза, зумовлена підтримкою самопроголошеним президентом Білорусі Лукашенком збройного вторгнення РФ до України в лютому 2022 р., і, як наслідок, накладення санкцій ЄС і НАТО призвели до того, що Пекін дистанціювався від білоруського лідера та його країни. Відповідно, «стадіонна дипломатія» втратила свою актуальність.

ПЕРЕГОВОРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕСПУБЛІКИ НІГЕР У НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗИ ТЕРОРИЗМУ ДЕРЖАВАМ ЦЕНТРАЛЬНОГО САХЕЛЮ

Артем Сапсай — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Пропонована наукова розвідка відноситься до перетину трьох напрямів досліджень міжнародних відносин: 1) вивчення сучасних транснаціональних збройних конфліктів; 2) розгляду переговорів як ключового інструменту у розв’язанні конфліктів; 3) аналізу сучасного потенціалу державної дипломатії у нейтралізації проявів тероризму. Безпосередньою метою роботи є встановлення ключових характеристик та загальної якості дипломатичного переговорного потенціалу Республіки Нігер у нейтралізації загрози тероризму країнам Центрального Сахелю, що проектується у формі транснаціонального конфлікту. Характеризуючи місце і роль переговорів у будь-якому конфлікті, автор виходить з трьох ключових тверджень, що вказують на безпосередній взаємозв’язок відповідних понять та стали усталеними в галузі конфліктології: 1) переговори змінюють стимули та можливості для насильства в рамках конфлікту; 2) переговори є взаємопов’язаними з іншими засобами впливу на перебіг конфлікту та його припинення, як то миротворча діяльність чи посередництво; 3) переговори мають безпосередній вплив на згуртованість учасників конфлікту. За результатами дослідження підтверджується високий рівень актуальності та життєздатності державоцентричної моделі дипломатії як такої в цілому. Дипломатія Республіки Нігер демонструє достатню адаптивність і гнучкість, що позначено готовністю уряду використовувати різні інструменти задля врегулювання транснаціональних конфліктів і нейтралізації терористичної загрози власній національній безпеці. З іншого боку, отримані результати свідчать про низку недоліків державної стратегії ведення переговорів з терористичними угрупованнями. Серед них: проблеми інституційного характеру (взаємодія між центральними органами влади та квазідержавними установами з ведення переговорів); недосконалість інструментів ведення переговорів в умовах конфлікту (безпосередньо засобів посередництва); відсутність переконливого внутрішнього суспільно-політичного діалогу (неефективність переговорів через брак довіри по лінії “центральна влада ‒ місцева влада/громада”); диференціація інтересів, мети і засобів її досягнення у відносинах та співробітництві Нігеру з його західними державами-партнерами, безпосередньо ‒ з Францією та США.

ІСТОРИЧНІ ОСОБИСОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ ІСПАНІЇ ЯК ЕЛЕМЕНТУ ПУБЛІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Наталія Коцан, Сніжана Фіногенова, Вікторія Коцан — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

У статті розглядаються питання, що стосуються виникнення публічної дипломатії завдяки розвитку міжнародного туризму. Зосереджено увагу на функціональних можливостях міжнародного туризму як каналу публічної дипломатії. Визначено особливе місце туризму як зовнішньополітичного інструменту впливу на світові туристичні потоки, а також як основного інструменту публічної дипломатії, який гуманізує міжнародні відносини і зміцнює образ держави. Проаналізовано історичний досвід Іспанії з порушеного питання, виділено основні етапи розвитку, події, що сприяли зародженню міжнародного туризму, а в майбутньому його функціонуванню як публічної дипломатії. Наведено детальний опис туристичної сфери Іспанії, оприлюднено статистичні дані туристичних потоків, найбільш популярних місць, кількості туристів та кількості прибутків від туризму.

Особливу увагу надано розгляду туризму як інструменту «м'якої сили», оскільки нова публічна дипломатія дозволяє соціальним інститутам та процесам (серед яких і туризм) бути активними та впливовими суб'єктами міжнародних відносин та публічної дипломатії.

Виявлено, що суцільна глобалізація надає туризму політичної ваги, оскільки він є неформальним фактором міжнародних контактів, а також суттєвим додатковим інструментом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави. Проаналізовано функцію туризму в Іспанії як базової основи публічної дипломатії. У той же час дипломатію розглянуто як один зі способів реалізації оперативної стратегії задля розвиток національного туризму та укріпленню його позицій в економіці країни.

Особливу увагу надано розгляду питання та особливостей поняття туристична дипломатія. Туристична дипломатія, будучи по сутності економічною, в даний час здійснюється все більшою мірою методами публічної дипломатії. Зазначено, що одним із сучасних методів як конкуренції, так і реалізації концепції «м'якої сили», є розвиток бренду. Бренди території стають невід'ємними символи туристичної індустрії. Брендинг туристичних територій, будучи інструментом «м'якої сили», підвищує ефективність туристичної дипломатії зокрема, а публічної дипломатії загалом. Наголошено на ролі туризму у підтримці миру та взаєморозуміння між країнами. І як висновок визначено роль туризму як дієвої стратегії щодо успішної реалізації публічної дипломатії у світовому просторі.

СТАНОВЛЕННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕОПОЛІТИЧНОГО ВЕКТОРА ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

Катерина Барбашина — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Анотація. Дослідження присвячене особливій ролі, яку Франція відіграє в Європейському регіоні . Незважаючи на стрімку динаміку в різні історичні періоди, політика Франції залишалася послідовною, вона прагне зберегти домінування у Європі. Вплив у регіоні додає Франції міжнародної ваги, можливість впливати на міжнародну політику, вести незалежний зовнішній курс та задовольняти національні інтереси. На початку 1990-х років у зв’язку із геополітичними змінами, а саме завершенням «холодної війни», появи нових держав у Центрально-Східній Європі зникнення біполярної міжнародної системи, активізувалося будівництво нової європейської структури, в якій Франція зайняла провідне місце з чітко виокремленими геополітичними інтересами. Закінчення «холодної війни», глибока трансформація геополітичної структури системи міжнародних відносин докорінним чином змінили умови міжнародної діяльності Франції. Вона постала перед потребою визначити своє місце у новій пост біполярній системі. Відтак Франція проводить багатовекторну політику, відіграючи провідну роль у міжнародних подіях, створює власні сфери впливу. Прагнення утриматися на політичному «олімпі» створює ґрунт для швидкої орієнтації та зміни векторів, які, перш за все, спрямовані на побудову міцної зовнішньої політики. В цих умовах дослідження геополітичних векторів розвитку Французької республіки є необхідним елементом визначення статусної особливості Франції в планетарному масштабі та в системі регіональних взаємозв’язків. Пошук Францією нових шляхів самореалізації в масштабі світової системи міжнародних відносин та прагнення до активних дій на міжнародній арені, обумовили діяльність французьких Президентів щодо визначення нових геополітичних векторів розвитку.

«THINK TANKS» ЯК СУЧАСНІ АКТОРИ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ: БОРОТЬБА В ПРОСТОРІ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Дмитро Коротков — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

У статті аналізується зміст аналітичних центрів США та Китаю та їх вплив на процес прийняття політичних рішень керівництвом країни. Зазначено, що Think Tank існують у державах з різними типами політичних режимів (як у демократичних, так і у авторитарних), тим самим засвідчують свою суспільну значущість, а також здатність до адаптації до різних умов функціонування. Констатовано, що Think Tank в демократичних країнах уже давно відіграють провідну роль у формуванні політики, пропонуючи експертні оцінки найрізноманітніших ситуацій ‑ від боротьби з глобальною економічною кризою до аналізу бойових дій.

Аналітичні центри авторитарного простору мають свої особливості. У рамках діючих китайських аналітичних центрів не існує значного розмаїття думок і позицій, які відрізняють аналогічні західні «мозкові центри». Інша відмінність полягає в їхній близькості до уряду, що дає можливість більшого впливу на посадовців, які ухвалюють рішення в країні з боку аналітичних центрів ніж у більшості американських чи європейських «колег». У китайських державних діячів є невеликий вибір у можливості професійного консультування у сфері міжнародних відносин, а також мало стимулів шукати подібні консультації за межами традиційних інститутів. Вплив аналітичних центрів на процес прийняття рішень у сфері зовнішньої політики, значною мірою залежить від особистих зв'язків керівників цих центрів у політичній еліті китайської держави. З 2019-2021 рр., опинившись перед викликом створення антикитайського альянсу (AUKUS), влада КНР зажадала від аналітичних центрів не тільки експертно-аналітичної роботи, а й розроблення проектів рішень із найважливіших питань зовнішнього та внутрішнього розвитку.

МІЖНАРОДНІ НАСЛІДКИ ВИВЕДЕННЯ АМЕРИКАНСЬКИХ ВІЙСЬК З АФГАНІСТАНУ

Андрій Моренчук, Нікіта Колесниченко — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Аналізуються міжнародні наслідки виведення військових контингентів США з Афганістану. Відзначається, що цілі, які США переслідували в Афганістані, мали як економічний, так і геополітичний характер. Так, Вашингтон прагне отримати доступ до енергетичних ресурсів. Також США через Афганістан посилюють свою присутність і вплив у регіоні, реалізують політику стримування стосовно держав-конкурентів, таких як РФ, Китай, Індія та Пакистан. Указується, що важливим чинником, який впливає на розвиток ситуації в регіоні, є рух «Талібан». Він був сформований в умовах громадянської війни в Афганістані жителями переважно південних і східних районів – пуштунів. Під керівництвом Мохаммеда Омара таліби поширили свій контроль на більшу частину Афганістану, відкинувши владу моджахедів. У 1996 р. вони проголосили утворення Ісламського емірату Афганістан. На підконтрольних територіях вони встановили шаріат у найжорсткішому його тлумаченні, жорстоко переслідуючи інакодумців і забороняючи здобутки західної цивілізації. Режим талібів в Афганістані був повалений у 2001 р. в ході антитерористичної кампанії, ініційованої США після терактів 11 вересня. Виведення американських військ з Афганістану влітку 2021 р. створило сприятливі умови для швидкого просування талібів і захоплення ними країни. Це призвело до дестабілізації регіону та зниження престижу США. З іншого боку, активізували свої зусилля інші регіональні гравці. Так, змінив свою політику щодо «Талібану» Іран – налагоджується співпраця між країнами, незважаючи на ідеологічні розбіжності. Росія позиціонує себе в ролі гаранта безпеки країн Центральної Азії. Водночас в односторонньому порядку діяти в Афганістані їй доволі важко, оскільки накладається негативний імідж, набутий за роки радянської інтервенції. Китай, якого непокоять зв’язки «Талібану» з Ісламським рухом Східного Туркестану, також пішов на тіснішу співпрацю, отримуючи, відповідно, додаткові гарантії своєї безпеки. Безпекові завдання й прагнення знайти додаткові важелі противаги Пакистану також підштовхують до співпраці з «Талібаном» Індію. Загалом констатується, що мета суб’єктів, які беруть участь у цьому питанні, – убезпечити свої сфери впливу й не допустити поширення афганської кризи за його межі.

ЗМІНИ В ПОЛІТИЦІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ ЯПОНІЇ 2022–2023 рр: АНАЛІЗ ЗМІСТУ ТА ЧИННИКІВ

Наталія Хома — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Мета статті – аналіз змін, які відбуваються в політиці національної безпеки та оборони Японії, з’ясування їх причин та прогноз імовірних наслідків. Методологія дослідження опирається на інституційний аналіз. Розглянуто комплекс дій, рішень, позицій владних інституцій Японії щодо безпеки й оборони держави в умовах зростання напруги в Індо-Тихоокеанському регіоні. З’ясовані форми співпраці Японії у сферах безпеки та оборони з державами- партнерами, передусім у межах G7 та різноманітних альянсів, діалогів (AUKUS, QUAD й ін.). Вивчено реакції на зміну безпекової та оборонної політики Японії в різних державах, передусім авторитарних держав-сусідів (Китай, Північна Корея, Росія). Політику Японії схарактеризовано як дії на випередження. Підкреслено проактивний характер політики Японії, яка стає інструментом захисту суверенітету та цілісності від потенційних держав- агресорів. Констатовано, що нещодавні стратегічні зміни в Японії стали не лише результатом появи нових безпекових викликів у 2022 р., але і є результатом реформ, започаткованих прем’єр-міністром С. Абе, починаючи від 2006 р. Відзначено, що наразі всі реформи мають винятково оборонний характер. Перегляд Японією ключових документів, пов’язаних безпекою й обороною, зміна зовнішньополітичних акцентів, істотне збільшення витрат на оборону, активізація співпраці, передусім із державами G7 тощо, спрямовані посилити здатність протидіяти новітнім безпековим викликам. Аргументовано, що зміни в політиці Японії, хоч і були прискорені повномасштабним уторгненням Росії в Україну, однак вони розпочаті у відповідь на значно ширший комплекс проблем, що походять не лише від Росії, а й від Китаю й Північної Кореї.

БЕЗПЕКА ПОСТАЧАННЯ ПРИРОДНОГО ГАЗУ СПОЖИВАЧАМ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ В УМОВАХ ВІДКРИТОЇ РОСІЙСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ У 2022 РОЦІ (ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Томаш Скриньський — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

Військові дії, у тому числі російські атаки на об’єкти видобутку природного газу, які контролюються Україною, і мережеві обмеження призвели до падіння видобутку природного газу на 7 % у порівнянні з минулим роком і до тимчасової втрати доступу до природного газу для сотень тисяч українських споживачів. У 2022 р., імовірно, буде видобуто 18,5 млрд кубометрів природного газу.

Осінні успіхи на передовій дали змогу Україні розпочати ліквідацію пошкоджень на відновлених територіях і збільшити кількість нових бурових робіт.

Значна шкода компаніям, які використовують природний газ у виробництві, спричинена нападами росії та масштабами еміграції

,зменшила споживання природного газу в Україні на чверть. Проте імпорт був необхідний. Уряду в Києві було найвигідніше обійти витрати на транзит і закупити частину природного газу, що постачається з росії через Україну в ЄС.

Через вартість транзиту зменшилася частина газу, який Україна отримувала з інших країн (наприклад, Норвегії).

Обсяг природного газу (у власності та власності іноземних компаній) у сховищах України на кінець жовтня становив 14,2 млрд куб.

Зрештою, від своїх західних партнерів Україна імпортувала всього лише 1,5 млрд куб. Імовірно, куплена частина природного газу, що належить іноземним контрагентам і зберігається в українських сховищах.

Станом на 2021 р. попит для польських клієнтів був меншим, ніж для українських. За попередніми даними, у 2022 р. польським споживачам відправлено близько 16,15 млрд кубометрів природного газу. Імовір- но, переважно через захисні заходи влади щодо домогосподарств, транспортування природного газу внутрішнім споживачам у Польщі знизилося менше ніж на 17,5 % у порівнянні з 2021 р. Більше скоротилося промислове використання природного газу.

Польська влада завершила багато інвестицій (або досягла прогресу в цій сфері) в інфраструктуру природного газу, про яку давно говорили експерти. Ступінь виснаження родовищ і висока капіталомісткість розвідки та видобутку природного газу вимагає значного збільшення інвестицій у розвідку та видобуток природного газу, щоб зупинити подальше падіння видобутку природного газу в обох країнах.

ОЕСР Й УКРАЇНА: ТЕНДЕНЦІЇ У ФІНАНСУВАННІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Наталія Карпишин, Світлана Жукевич — Thu, 30 Mar 2023 00:00:00 +0000

У статті досліджено сучасні тенденції фінансування охорони здоров’я в країнах ОЕСР та Україні. Зосереджено увагу на оцінці динаміки загальних витрат на охорону здоров’я та з’ясовано, що у 2020 р. пандемія COVID-19 спричинила відчутне зростання обсягів фінансування у всіх країнах. Зокрема, лише за 2019–2020 рр. частка витрат на охорону здоров’я у ВВП країн ОЕСР у середньому зросла на 1 %. Отже, передові країни, усвідомлюючи вплив галузі охорону здоров’я на економіку та добробут країни в цілому, намагалися максимально підсилити її фінансову стійкість загалом і до епідемічних викликів зокрема.

Проаналізовано пріоритетні джерела фінансування охорони здоров’я й з’ясовано, що уряди країн ОЕСР диверсифікують джерела фінансування галузі з метою захисту своїх громадян від надмірного фінансового навантаження та задля забезпечення доступного і якісного медичного обслуговування. З’ясовано, що прямі витрати пацієнтів з країн OECР становлять у середньому 20 % від усіх витрат на охорону здоров’я, тоді як в Україні населення фінансує понад 46 % медичних витрат. Відзначено, що цей показник є загрозливим для країни, оскільки малозабезпечені верстви населення не мають доступу до медичного обслуговування через відсутність коштів і, як наслідок, зростають кількість захворювань, рівень інвалідизації та смертності громадян.

Установлено, що пріоритетними джерелами фінансування для однієї групи країн ОЕСР (Данії, Швеції, Норвегії, Великобританії, Канади та ін.) є бюджетні кошти, а для іншої (Німеччина, Японія, Франція й ін.) – кошти системи обов’язкового медичного страхування. В останні роки спостерігаємо тенденцію по підвищення частки обов’язкового медичного страхування в структурі джерел фінансування країн ОЕСР, яка в середньому зросла на 2 % і становила 39 %.

Зроблено висновок, що українська система охорони здоров’я, у якій із 2015 р. розпочато реформу, щорічно нарощує обсяги фінансування й має позитивні відгуки експертів ВООЗ та Світового банку про результати реформування. Проте через політичні зміни у 2014 р. й економічні обмеження внаслідок пандемії COVID-19 обсяг загальних витрат на охорону здоров’я в доларовому еквіваленті у 2020 р. не досягнула рівня фінансування 2013 р. Крім того, війна внесла корективи в діяльність галузі, запровадивши режим максимального збереження інфраструктури, спрощення фінансування та забезпечення доступності медичних послуг. Незважаючи на це, урядом розроблено повоєнний план відновлення охорони здоров’я про відроджен- ня зруйнованих об’єктів та кардинальну трансформацію галузі в мирний час.