ГРОМАДСЬКИЙ АКТИВІЗМ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ:СТРУКТУРА, ФОРМИ, МОЖЛИВОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.29038/2524-2679-2022-03-252-273Ключові слова:
громадський активізм, війна, воєнний час, активізм воєнного часу, Україна, російська агресіяАнотація
Мета дослідження – концептуалізація активізму воєнного часу, визначення його місця в системі громадського активізму. Активізм воєнного часу проаналізовано на прикладі відкритої збройної агресії росії проти України 2022 р. Робота ґрунтується на івент-аналізі, а також в умовах воєнного часу проведено польові дослідження. Крізь призму теорії та традиції громадського активізму аргументовано доцільність виділення в системі громадського активізму такого типу, як активізм воєнного ча- су. Виокремлено його специфічні завдання, механізми їх виконання, ризики тощо. Активізм воєнного часу визначено як мережу ініціатив громадян, їх взаємодій (взаємодії з військовими підрозділами, урядовими та неурядовими інституціями, міжособистісні взаємодії тощо) щодо протидії агресору, збереження життя й здоров’я громадян, інфраструктури тощо. Цей вид активізму позиційовано як такий, що виникає винятково як відповідь демократичної спільноти на збройну агресію та реалізується в умовах воєнного часу. Усі характеристики воєнного активізму представлені як такі, що зумовлені особливостями воєнного часу. Наголошено, що активізм воєнного часу: а) територіально обмежується кордонами держави, щодо якої здійснено збройну агресію, а поза цих кордонів набуває формату антивоєнного активізму; б) реалізується як у реальному, так і у віртуальному вимірах; в) має потенціал об’єднання демократичної громадськості в загальнопланетарному масштабі. Структурна модель громадського активізму воєнного часу представлена як поєднання трьох підсистем: фронтова, тилова, закордонна. При цьому кожна підсистема поєднує громадський активізм в онлайн- та офлайн-форматах.
Посилання
Axelrod, R. (1984). The Evolution of Cooperation. New York: Basic Books (in English).
Axelrod, R. (1997). The Complexity of Cooperation. Princeton: Princeton Univer- sity Press (in English).
Baldwin, J. (Ed.) (2018). Taking it to the streets: Public theologies of activism and resistance. Lanham, MD: Lexington Books (in English).
Czech, S. (2016). Mancur Olson’s Collective Action Theory 50 Years Later. A View from The Institutionalist Perspective. Journal of International Studies, № 9 (3), рр. 114–123 (in English).
Greijdanus, H., Fernandes, C. A de Matos, Turner-Zwinkels F. et al. (2020). The psychology of online activism and social movements: relations between online and offline collective action. Current Opinion in Psychology, № 35, рр. 49–54 (in English).
Khoma, N. (2014). Postmodernistyczne formy politycznego sprzeciwu (na przykładzie wydarzeń na Ukrainie w latach 2013–2014). In: H. Chałupczak, M. Pietraś,
E. Pogorzała (Еds.), Europa Środkowo-Wschodnia w procesie transformacji i integracji. Wymiar społeczny, рр. 255–261. Zamość: Wydawnictwo «Officina Simonidis» (in Polish).
Khoma, N. (2015). Modern forms of political protest (for example political hap- pening). Visnyk of Dnipropetrovsk university. Series Philosophy, Sociology, Political sciences, № 1, рр. 242–247 (in English).
Khoma, N. (2015). Postmodern forms of political opposition (at the example of events in Ukraine during the late 2013–2014). Facta Simonidis, № 1 (8), рр. 27–40 (in English).
Macy, M. W. (1991). Chains of cooperation: Threshold effects in collective action.
American Sociological Review, № 56, рр. 730–747 (in English).
Olson, M. (1965). The logic of collective action. Cambridge: Harvard University Press (in English).
Ostrom, E. (1998). A Behavioral Approach to the Rational Choice Theory of Col- lective Action. The American Political Science Review, № 91 (1), рр. 1–22 (in English).
Ostrom, E. (2000). Collective action and the evolution of social norms. Journal of Economic Perspectives, № 14 (3), рр. 137–158 (in English).
Reuben, E. (2003). The Evolution of Theories of Collective Action. Amsterdam: Tinbergen Institute.
Richards, I., Wood, M. A. (2018). Hacktivists against terrorism: A cultural crim- inological analysis of Anonymous’ antiIS campaigns. International Journal of Cyber Criminology, № 12 (1), рр. 187–205 (in English).
Sandoval-Almazan, R., Gil-Garcia, J. R. (2014). Towards cyberactivism 2.0? Un- derstanding the use of social media and other information technologies for political activ- ism and social movements. Government Information Quarterly, № 31 (3), рр. 365–378 (in English).
Simon, H. (1957). Models of Man: Social and Rational; Mathematical Essays on Rational Human Behavior in Society Setting. New York: John Wiley (in English).
