РОЗШИРЕННЯ НАТО НА СХІД ЯК ЧИННИК ПОГІРШЕННЯ ВІДНОСИН МІЖ ЗАХОДОМ ТА РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ
DOI:
https://doi.org/10.29038/2524-2679-2024-01-27-38Ключові слова:
НАТО, розширення НАТО, США, рф, геополітика, політичний ідеалізм, політичний реалізм, баланс сил, сфери інтересів, сфери впливуАнотація
2019 р. можна вважати символічним для Організації Північноатлантич- ного договору. З одного боку, цей довговічний військово-політичний блок сучасності відзначив свій сімдесятий ювілей; з іншого – із цією круглою датою збіглася тридцята річниця падіння «Залізної завіси». Справді, у цьому плані Північноатлантичному альянсові було чим пишатися: йому вдалося не просто пережити свого геополітичного візаві часів Холодної війни – Радянський Союз, – а ще й прийняти до своїх рядів нові країни, які раніше або входили до СРСР, або перебували в його сфері впливу. Та було б недоречно стверджувати, ніби період після закінчення Холодної війни був і залишається для НАТО такою собі «легкою прогулянкою». Безумовно, відбулося розширення простору «Pax Atlantica» – значною мірою завдяки вступу країн, які перебували по той бік «Залізної завіси». Примітно, однак, що саме в цьому кроці часто вбачають одну з причин поступового погіршення відносин між Заходом і російською федерацією. Оцінка впливу постбіполярного розширення Північноатлантичного альянсу на погіршення відносин між Заходом і рф значною мірою залежить від того, із якого боку його розглядати. З одного боку, «ідеалісти-лібералісти» вба- чають у розширенні НАТО реалізацію природного права кожної держави на самостійний вибір зовнішньополітичного курсу: зрештою, держави колишнього «соціалістичного табору» самі обрали шлях євроатлантич- ної інтеграції. З іншого ж боку, прихильники політичного реалізму, для яких баланс сил і сфери впливу залишаються чільними детермінанта- ми міжнародних відносин, розширення НАТО є лише інструментом утвердження глобального впливу США після розпаду СРСР. Окремі реалісти стверджують, нібито ініційоване й промоване Сполученими Штатами Америки постбіполярне розширення НАТО було сприйнято в російській федерації як зазіхання на її «законну» сферу інтересів і сприяло розвороту кремля до агресивної ревізіоністської політики. Твердження про те, що США мають «визнати реальність» і повернутися до політики балансу сил, надмірно акцентують увагу на геополітичних іграх так званих
«великих держав», де інші держави, зокрема й Україна, є лише об’єктами, чиї інтереси є нерелевантними. У будь-якому разі розширення НАТО саме по собі не є визначальною проблемою, а лише симптомом глибинних проблем постбіполярного – чи, радше, перехідного – світопорядку, чия трансформація є лише питанням часу.
Посилання
Sydoruk, T. V., Pavliuk, V. V. Rozshyrennia NATO yak falshyvyi pryvid dlia vy- pravdannia viiny rosii proty Ukrainy. Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen. URL: http://niss.gov.ua/news/statti/rozshyrennya-nato-yak-falshyvyy-pryvid-dlya-vyprav- dannya-viyny-rosiyi-proty-ukrayiny (accessed: 29.08.2023) (in Ukrainian).
Stetsiuk M. (2022). NATO v postbipoliarnomu sviti: rudyment chy neobkhidnist? Mediaforum, 11, 320–327. https://doi.org/10.31861/mediaforum.2022.11.320-327 (in Ukrainian)
Carpenter, T. G. (2019). NATO: The dangerous dinosaur. Washington, D.C.: Cato Institute.
Chotiner, I. (2022). Why John Mearsheimer Blames the U.S. for the Crisis in Ukraine. The New Yorker. URL: https://www.newyorker.com/news/q-and-a/why-john-mearsheimer- blames-the-us-for-the-crisis-in-ukraine.
Hooft, P. (2020). van Land rush: American grand strategy, NATO enlargement, and European fragmentation. International Politics, vol. 57, No. 3, pp. 530–553. https://doi. org/10.1057/S41311-020-00227-7.
Marten K. (2020). NATO enlargement: evaluating its consequences in Russia. Inter- national Politics, vol. 57, No. 3, pp. 401–426. https://doi.org/10.1057/S41311-020-00233-9.
Mearsheimer, J. J. (2013). Structural realism. International Relations Theories: Discipline and Diversity / edited by T. Dunne, M. Kurki, S. Smith. Oxford University Press, pp. 77–91.
Mearsheimer, J. J. (2019). Bound to fail: the rise and fall of the liberal international or- der. International Security, vol. 43, No. 4, pp. 7–50. https://doi.org/10.1162/ISEC_a_00342.
Menon, R., Ruger, W. (2020). NATO enlargement and US grand strategy: a net assessment. International Politics, vol. 57, No. 3, pp. 371–400. https://doi.org/10.1057/ s41311-020-00235-7.
Moisio, S. (2022). Geopolitics of explaining Russia’s invasion of Ukraine and the challenge of small states. Political Geography, vol. 97, 102683. https://doi.org/10.1016/j. polgeo.2022.102683.
Muradov, I. (2017). The impact of NATO enlargement on Ukraine crisis: neorealist perspective. Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences, vol. 1, No. 1–2, pp. 107–114. https://doi.org/10.15421/341811.
Olsen, J. A. (2020). Understanding NATO. RUSI Journal, vol. 165, No. 3, pp. 60– 72. https://doi.org/10.1080/03071847.2020.1777772.
Sayle, T. A. (2019). Enduring Alliance: A History of NATO and the Postwar Global Order. Cornell University Press, 360 p.
Tsygankov, A. P. (2018). The sources of Russia’s fear of NATO. Communist and Post-Communist Studies, vol. 51, No. 2, pp. 101–111. https://doi.org/10.1016/j.postcom- stud.2018.04.002.
Waltz, K. N. (2000). Structural Realism after the Cold War. International Security,
vol. 25, No. 1, pp. 5–41. https://doi.org/10.1162/016228800560372.
London Declaration issued by NATO Heads of State and Government. URL: https:// www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_171584.htm (accessed: 03.08.2023).
John Mearsheimer on why the West is principally responsible for the Ukrainian crisis. The Economist, 2022. https://www.economist.com/by-invitation/2022/03/11/john- mearsheimer-on-why-the-west-is-principally-responsible-for-the-ukrainian-crisis.
