ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СПРОТИВУ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

Здійснене дослідження особливостей процесу інституціоналізації на- ціонального спротиву громадян України в умовах російсько-української війни довело сформованість інституційної матриці національного спротиву, що передбачає формування синергетичного зв’язку між держаною стратегією захисту національного суверенітету, в основу якої покладено ідею національної стійкості як одного з базових інструментів захисту державного суверенітету, та силою й формами національного спротиву, що моделюються та застосовуються державою для відновлення національного суверенітету на тимчасово окупованих територіях. У такій концептуальній моделі взаємозв’язку національної стійкості й національного спротиву принципового значення набувають готовність і можливість цивільного населення чинити опір ворогу в разі окупації території його держави, тобто стійкість населення відображає готовність національної системи спротиву чинити опір окупації та агресії й вести боротьбу за відновлення влади й суверенітету в разі їх утрати. Доведено, що особливості організації національного спротиву на тимчасово окупованій території України визначаються опертям на стратегії активного протесту та повсякденної громадянської непокори; застосуванням форм спротиву, що ґрунтуються на переконаннях з опертям на українську громадянську ідентичність; репертуаром повсякденного спротиву громадян України; мотивацією до практик повсякденного спротиву, що має дифузний і динамічний характер, пов’язаний із характеристиками соціального поля, досвідом застосування форм та технік повсякденного спротиву, стратегією й тактикою громадянського спротиву, координованого інститутами Української держави. Установлено, що самоідентифікація громадян України в інституційній матриці національного спротиву російській агресії маркується через показники готовності відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, використовувати легітимну та легальну варіативність форм національного спротиву та відчуття належності до інституту національного спротиву, які у вимірі результатів соціологічних досліджень належать до зони високих показників. Обґрунтовано, що ста- тус спостерігача в інституті національного спротиву України пов’язаний із визнанням російської агресії, кваліфікацією дій суб’єктів спротиву в парадигмі протидії агресії, тобто визнання національного спротиву й визначення ставлення/належності до нього. У проаналізованій сукупності всіх спостерігачів у матриці національного спротиву України, які визнають російську агресію та кваліфікують дії інститутів політичної влади України й громадян України як легітимну протидію агресії, найбільш потужними за обсягами надання фінансової, військової та гуманітарної допомоги є США і ЄС. Відповідно, саме вони, як і інші спостерігачі, що надають усі три види допомоги Україні в її протидії російській агресії, є належними до матриці національного спротиву нашої держави.