ПЕРЕГОВОРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕСПУБЛІКИ НІГЕР У НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ЗАГРОЗИ ТЕРОРИЗМУ ДЕРЖАВАМ ЦЕНТРАЛЬНОГО САХЕЛЮ

Анотація

Пропонована наукова розвідка відноситься до перетину трьох напрямів досліджень міжнародних відносин: 1) вивчення сучасних транснаціональних збройних конфліктів; 2) розгляду переговорів як ключового інструменту у розв’язанні конфліктів; 3) аналізу сучасного потенціалу державної дипломатії у нейтралізації проявів тероризму. Безпосередньою метою роботи є встановлення ключових характеристик та загальної якості дипломатичного переговорного потенціалу Республіки Нігер у нейтралізації загрози тероризму країнам Центрального Сахелю, що проектується у формі транснаціонального конфлікту. Характеризуючи місце і роль переговорів у будь-якому конфлікті, автор виходить з трьох ключових тверджень, що вказують на безпосередній взаємозв’язок відповідних понять та стали усталеними в галузі конфліктології: 1) переговори змінюють стимули та можливості для насильства в рамках конфлікту; 2) переговори є взаємопов’язаними з іншими засобами впливу на перебіг конфлікту та його припинення, як то миротворча діяльність чи посередництво; 3) переговори мають безпосередній вплив на згуртованість учасників конфлікту. За результатами дослідження підтверджується високий рівень актуальності та життєздатності державоцентричної моделі дипломатії як такої в цілому. Дипломатія Республіки Нігер демонструє достатню адаптивність і гнучкість, що позначено готовністю уряду використовувати різні інструменти задля врегулювання транснаціональних конфліктів і нейтралізації терористичної загрози власній національній безпеці. З іншого боку, отримані результати свідчать про низку недоліків державної стратегії ведення переговорів з терористичними угрупованнями. Серед них: проблеми інституційного характеру (взаємодія між центральними органами влади та квазідержавними установами з ведення переговорів); недосконалість інструментів ведення переговорів в умовах конфлікту (безпосередньо засобів посередництва); відсутність переконливого внутрішнього суспільно-політичного діалогу (неефективність переговорів через брак довіри по лінії “центральна влада ‒ місцева влада/громада”); диференціація інтересів, мети і засобів її досягнення у відносинах та співробітництві Нігеру з його західними державами-партнерами, безпосередньо ‒ з Францією та США.