СТАНОВЛЕННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ ГЕОПОЛІТИЧНОГО ВЕКТОРА ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
DOI:
https://doi.org/10.29038/2524-2679-2023-01-6-17Ключові слова:
геополітика, Франція, геостратегія, зовнішня політика, міжнародні відносиниАнотація
Анотація. Дослідження присвячене особливій ролі, яку Франція відіграє в Європейському регіоні . Незважаючи на стрімку динаміку в різні історичні періоди, політика Франції залишалася послідовною, вона прагне зберегти домінування у Європі. Вплив у регіоні додає Франції міжнародної ваги, можливість впливати на міжнародну політику, вести незалежний зовнішній курс та задовольняти національні інтереси. На початку 1990-х років у зв’язку із геополітичними змінами, а саме завершенням «холодної війни», появи нових держав у Центрально-Східній Європі зникнення біполярної міжнародної системи, активізувалося будівництво нової європейської структури, в якій Франція зайняла провідне місце з чітко виокремленими геополітичними інтересами. Закінчення «холодної війни», глибока трансформація геополітичної структури системи міжнародних відносин докорінним чином змінили умови міжнародної діяльності Франції. Вона постала перед потребою визначити своє місце у новій пост біполярній системі. Відтак Франція проводить багатовекторну політику, відіграючи провідну роль у міжнародних подіях, створює власні сфери впливу. Прагнення утриматися на політичному «олімпі» створює ґрунт для швидкої орієнтації та зміни векторів, які, перш за все, спрямовані на побудову міцної зовнішньої політики. В цих умовах дослідження геополітичних векторів розвитку Французької республіки є необхідним елементом визначення статусної особливості Франції в планетарному масштабі та в системі регіональних взаємозв’язків. Пошук Францією нових шляхів самореалізації в масштабі світової системи міжнародних відносин та прагнення до активних дій на міжнародній арені, обумовили діяльність французьких Президентів щодо визначення нових геополітичних векторів розвитку.
Посилання
Carmoy, G. (1967). Les politiques etrangeres de la France. Paris (in French).
De Gaulle, Ch. (1962). Mémoires d’espoir. Omnibus. Paris (in French).
Cerny, Ph. (1980). The politics of grandeurs. Ideological aspects of de Gaulle’s policy. Cambridge univ. press (in English).
Koloskov, I. A. (1976). The Foreign Policy of the Fifth Republic. The evolution of the main directions and trends. The science (in Russian).
De Gaulle, Ch. (1970). Discours et messages. Paris (in French).
Pompidou, G. (1975). Entertiens et discours. Plon (in French).
Giscard d’Estaing, V. (1984). Deux francais sur Trois. Fayard (in French).
Slavenov, V. P. (1975). Essays on the foreign policy of France. The science (in Russian).
Doly, C. (1977). Strategie France-Europe. Paris (in French).
Védrine, H. (1996). Le mondes de François Mitterand. Paris (in French).
Ardagh, J. (2000). France in the New Century. Portrait of a Changing Society. New York: Penguin Books (in English).
Duroselle, J.-B. (1982). Tout empire perira (in French).
Politique étrangère, № 4 (1995). La France en quête d’une nouvelle politique africaine (in French).
Delmas, J.-C. (2011). La France et l’Europe dans le monde. Géographie première S. (in French).
Mills, C. (2020). The French nuclear deterrent. The house of commons library No 4079 (in English).
Stretea, A. (2018). Facultatea de Studii Europene, The French-German approach on the future of the European union. On-line journal modelling the new Europe. No 25 (in English).
